Після добровільно-примусового звільнення попереднього керівника Петра Солопа його місце посів Микола Рак.
Із гірничою справою Микола Михайлович знайомий із дитинства. Народився у шахтарській родині на Донеччині. Після закінчення школи вступив до Московського гірничого інституту. Працював звичайним шахтарем, згодом обіймав посаду начальника дільниці. На Луганській шахті працював головним інженером.
– Після Луганська запропонували поїхати в «Укрзахідвугілля» директором шахти, там пропрацював три роки. Потім два роки управління шахтою на Сахаліні. Згодом був головним інженером на попередньому місці роботи, далі – комерційна структура «Укрросвугілля», що займалася поставками гірничого обладнання. Там пройшло 25 років. Побував практично на усіх вугільних об’єднаннях колишнього Радянського Союзу. Тож стосунок до вуглепрому маю безпосередній, – наголосив Микола Рак.
Ситуація, що склалася в українській вугільній промисловості, нині без перебільшення критична. Державна підтримка практично відсутня, а гірники 10-ї копальні Нововолинська зарплату отримують регулярно: двічі на рік. Прохідницька ланка періодично у неоплачукваній відпустці через брак матеріалів для продовження будівництва. На питання, чи впорається новий очільник із поставленими завданнями, Микола Рак відповідає: його ціль – завершити довгобуд.
Якщо Україна врятує вугільну галузь, то вона в свою чергу врятує Україну – цим девізом керується новопризначений директор.
Новий керівник вже встиг оглянути об’єкти на поверхні та під землею. Познайомився Микола Рак і з колективом. Директор дав розпорядження усім підрозділам підприємства проаналізувати, чого не вистачає для завершення довгобуду, й врахувати усі побажання підопічних. Відмітив чимало прорахунків попередніх керівників і пообіцяв поділитися першими результатами своєї роботи вже до першого вересня. І хоча нововолинські гірники очікували призначення місцевого керівника, все ж таки сподіваються на ефективне управління і врешті-решт хепі-енду в епопеї «Будівництво 10-ї шахти Нововолинська».
